О ПРЕМЬЕРЕ В ДОНЕЦКЕ - СТАТЬИ - ПРЕССА - Каталог статей - сайт драматурга Флорида Булякова
Среда
29.03.2017
04:29
ПРОЗА
МИНИАТЮРЫ             
 
 
 

ДЕДУШКИН ДНЕВНИК

ПЬЕСЫ


 

 
КАТЕГОРИИ
СТАТЬИ [37]
Форма входа
Друзья сайта
  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Статистика

    Ты тоже здесь?: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0
    Рейтинг@Mail.ru Rambler's Top100

    ...

    Каталог статей

    Главная » Статьи » ПРЕССА » СТАТЬИ

    О ПРЕМЬЕРЕ В ДОНЕЦКЕ
    Електрик для Попелюшки
     
    З віком життя не зупиняється — така ідея прем’єрної вистави Донецького національного академічного українського муздрамтеатру «Виходили бабки заміж» за п’єсою башкирського драматурга Флорида Булякова. Ця тиха, світла і душевна вистава контрастує з більшістю видовищно-музичних, що ними славиться донецька сцена. Режисер Ігор Рибчинський зробив її такою простою і зрозумілою, що у фіналі мимоволі ждеш хоч якоїсь каверзи, але — дарма.

    Нам розповідають історію про чотирьох літніх самотніх жінок, які живуть разом у сірій кімнаті будинку престарілих. Одяг у них — теж сірий, а навколо — одноманітне повсякдення. Та несподівано все перетворюється на казку про Попелюшку. А чарівним принцом стає такий само самотній літній чоловік. Живе він на свободі, у нього — власний дім з ґанком, піч, садочок і... туфлі, куплені для імовірної господині. З тими туфлями він прямує шукати обраницю.
    Трохи кумедно, що завзятий жених з’являється в жіночій кімнаті під виглядом електрика, попереджаючи, про всяк випадок, — «інтим не пропонувати». Крізь оце безневинне його удавання згодом розкривається велика — одна на всіх — безнадія, подолати яку кожен прагне понад усе. Мешканки кімнати нарікають на нещасну долю, бо в їхньому житті більше немає... світла! І не тому, що «зникла електрична фаза», а тому, що — зникло саме життя. Навіть вікно, де шукають свіжого вітру, виходить на бетонну стіну.
    Саме ця деталь надихнула режисера. Досягти життєвого світла — надзавдання його вистави. Втім, п’єса режисерові сподобалася не одразу. Каже, що перечитував доти, доки не захотілося зателефонувати мамі й поділитися враженнями (вона — актриса Сумського обласного театру драми та музичної комедії). А далі — робота пішла.
    Ігор Рибчинський щойно став випускником Київського університету театру ім. Карпенка-Карого, в його біографії вистава значиться як дебютна і «дипломна». Перед тим було 10 років акторської практики. Каже, набирався життєвого досвіду. Батько, художній керівник Сумського театру ім. Щепкіна, бачив у синові майбутнього машиніста поїзда. Та попри батьківські очікування, хлопець пішов іншим шляхом, наче на пошуки власного світла.
    Ігореві довелося працювати з найстаршими колегами-акторами. Дехто Бог зна коли востаннє грав велику роль. А тут — усі ролі головні. Кожна — характерна. І актори блискуче зробили роботу, підтвердивши свою майстерність і досвід. Працювали як один механізм, і кожен при цьому зберіг свою індивідуальність.
    Галина (заслужена артистка України Галина Скринник) — жінка непосидюща й енергійна як молодиця. Марія (заслужена артистка України Валентина Полякова) — стримана, зібрана і дуже вразлива. Героїня Людмили Валуйської — Явдоха, несподівано жіночна, душевна і весела. А найвитонченіша з усіх — романтична поетеса Ольга, яку делікатно, мов дотиком пензля, малює Валентина Саврасова, вкрай органічна в цій ролі. Івана грає Микола Крамар. Йому варто віддати належне — актору за 70, а він статний і красивий, непідкупно правдивий у манері гри. Його герой має живу вдачу, відкрите серце і добру душу.
    У фіналі, коли самотність обертається на взаємне порозуміння і настає довгождана свобода, сіру стіну наскрізь пронизує світло, а крізь неї ми бачимо затишок родинної оселі, тепло печі, квіт саду і людей, які вірили у своє щастя.
     
     

     
    Вчора, 14 червня, у Донецькому національному академічному українському музично-драматичному театрі відбулась своєрідна прем’єра. Цікавість вистави полягала у тому, що це була дипломна робота молодого режисера Ігоря Рибчинського.

    Вистава «Виходили бабки заміж» зібрала повну залу на Малій сцені. Лірична комедія на одну дію виявилась своєрідною не лише тому, що була не для широкого загалу. П’єса написана башкіром Флоридом Буляковим про росіян. Переклали українською її Наталя Пивовар-Єршова та Ігор Рибчинський. Причому, був зроблений не просто механічний переклад, виставу адаптували саме для нашого регіону. Так само повелись і з музикою. Навряд росіянин зрозумів би куплети про черемшину, яка буйно квітне та калину, що до весілля вбралась. «Мені запропонували цю п’єсу, це був один з варіантів, - розповідає режисер. - Якщо чесно, вона мені не відразу сподобалась. Але почав працювати, занурюватись, от і вийшло те, що вийшло».
    Вийшло доволі непогано як для дебютанта. П’єса розповідає про життя чотирьох жінок у будинку для літніх людей. Кожна з них має власне минуле, хай і зі своїми негараздами та колізіями, але згадує його зі щасливою замріяною посмішкою. «Душевний був мій чоловік, - каже одна з героїнь Ольга. - От тільки дізналась я про це занадто пізно, коли помер». От і пише вірші про кохання, загортаючи їх у грубі мішки, ще плекаючи віру в добре майбутнє. Кожна живе за рокладом, де є обов’язок спати, ходити на процедури, їсти, але при цьому, незважаючи на зручності, героїні ладні піти у степ, аби тільки бути вільними. «Ми хочемо світла!», - кричить неодноразово Галина.
    «Спочатку, коли вистава почалась, - говорить одна з глядачок, - Я думала, що мова буде йти про безвихідь і старість. Але фінал виявився настільки світлим, що я була здивована». Справді, відбуваючи монотонне покарання роками, всі чотири героїні мріють, що до них прийде людина-рятівник, яка забере звідти. У них навіть речі заздалегідь складені. Та й що там тих речей: подушки, книги та мішки з віршами. Саме тому, коли на обрії з’являється наречений Іван, всі дівчата починають по-своєму підходити до потенційного чоловіка, застосовуючи весь жіночий шарм. Врешті селянин з будиночком, садком вишневим у степу забирає до себе всіх чотирьох господинь. По-іншому він не може, по-іншому і не має бути.
    «Я ставив собі за мету показати, що час зупиняється лише тоді, коли людина сама скаже стоп, - каже режисер Ігор Рибчинський. - Доки людина ладна йти, життя йде разом з нею. Людина не може бути самотньою, якщо вона діє». Саме всю глибину самотності та суму разом з радістю та мрійливим щастям і змогли показати всі п’ять героїв: Іван у виконанні Миколи Крамара, Галина — заслужена артистка України Галина Скриннік, Ольга — Валентина Саврасова, Марія — заслужена артистка України Валентина Полякова та Явдоха — Людмила Валуйська. Актори змогли настільки перевтілитись у ролі, що часто здавалось, наче вони грали самих себе. Іноді хотілось плакати, коли окремі репліки чепляли за живе, іноді посміхатись, сподіваючись, що власна старість буде сповнена такого ж ентузіазму та оптимізму.
    Дуже часто подібна ситуація буває і з фільмами. Ті, що популярні, можливо, смішні, але порожні. От і на сцені театру. Навряд спектакль про літніх інвалідів привабив би велику публіку, хоча його варто подивитись не лише подібній категорії суспільства. Особливо зараз, коли такі поширені депресивні настрої. «Я дуже задоволений тим, що вийшло, - каже режисер. - І актори, і емоції».
    До речі, художній керівник театру, заслужений працівник культури України, лауреат Національної премії України ім. Шевченка, Марко Бровун розкрив деякі таємниці майбутнього сезону. Нові прем’єрні вистави заплановані на жовтень і листопад. У грудні покажуть цілих дві прем’єри. Також готується концертна програма, казка «Котигорошко». «У нас дуже багато гастролей. Наша трупа може їздити навіть до кінця вересня, ми поки не впевнені, але наш театральний сезон може розпочатись у жовтні», - розповідає Марко Бровун.


    театр
    вистава
    новини Донецька


    Донецьк


    Вікторія Іщенко

    http://ngo.donetsk.ua/articles/aktori-navchili-donechchanok-yak-vdalo-viyti-zamizh

     


    Источник: http://florid-buljakov.livejournal.com/714525.html
    Категория: СТАТЬИ | Добавил: florid_buljakov (23.06.2011)
    Просмотров: 690 | Теги: Премьеры, театр